Любов Басова. Фото НОК України
Чемпіонка Європи з трекових велогонок, лідер Кубка світу в кейріні і претендент на звання "Спортсменка року" Любов Басова розповіла нам про життя у львівському готелі, двомісячну депресію, каву з Колумбії і залишеного в Ріо хрестику.
- Любове, взимку ви тренуєтеся в Туреччині?
- Там ми переважно в зимовий період, адже у Львові на дорозі тренуватися неможливо. У Туреччині завжди хороша погода, немає снігу. Є і тренажерні зали, і шосе. Ми заїжджаємо десь з 30 жовтня, там перебуваємо до Нового року, повертаємося, їздимо по кубках світу, потім знову до Туреччини. Зараз готуюся до Кубка світу в Лос-Анджелесі – 25-27 лютого. Потім повертаємося до Туреччини, де почнемо підготовку до квітневого світу в Гонконзі.
- Чоловік і дочка їздять з вами?
- Родина не літає тільки на змагання, а на зборах вона зі мною. Найдовше розставання було у мене в період Олімпіади – 27 днів без дитини. Для мене це була каторга. До родини, до дитини я дуже м'яка, можна навіть сказати, рюмса – я за ними сумую. Але два-три дні проходить, я починаю збиратися: треба зробити справу і повернутися. Адже це все не для себе, а для родини. Коли після Олімпіади я думала кинути велоспорт, у мене було одне бажання: сидіти вдома з дитиною, тому що не вистачає цього спілкування. Після тренувань я приходжу така втомлена, що не можу з Діаною елементарно погуляти. Треба вже і букви-циферки повчити, а я фізично не можу. І тому вважаю себе поганою мамою.
- Ви йшли в декрет після ОІ-2012. Не боялися, що не зможете повернутися?
- Ні, але після пологів я дивилася на свої ноги – там м'язів взагалі не було, і думала, що повернутися на трек нереально.
- Коли приступили до тренувань після пологів?
- Чотири місяці, і я вже сіла на велосипед. У мене не було часу, треба було відбиратися на Олімпіаду. Спасибі олімпійському комітету, що вони тоді купили мені велосипед. У мене не було ні одного, а у федерації не було грошей. У підсумку я відібралася до Ріо за півроку і п'ять змагань. Було дуже важко повертатися – потрібно було скидати зайву вагу.
- Перед Олімпіадою-2016 встигли обкатати трек в Ріо?
- Ні. У квітні він ще не був готовий. І не знаю, як вони встигли. Але в Ріо трек мені більше подобається, ніж в Лондоні. У Бразилії я була вперше, а з Південної Америки відвідувала Колумбію, Калі. Туди я їжджу не тільки за медалями, а й за кавою. Дуже люблю вранці каву. Але в цілому в Колумбії не подобається з тих же причин, що і в Ріо – грабують так, що кошмар. А коли я побачила, як вони в Калі купаються в цій річці грязнючій, очманіла. Там свавілля. І коли ми виїжджали на велосипедах на трек, то обов'язково ззаду нас їхав поліцейський з автоматом. У готелі теж охороняли. Те ж саме в Ріо – рюкзак спереду і кулаки напоготові тримаєш. У мене з собою був ланцюжок, на якому висіли іконка і хрестик, і через те, що часто знімала його, щоб не зірвали, загубила хрестик.
- На ОІ-2016 ви стали п'ятою в кейріні. Де недобрали?
- Тільки фінішнула і відразу аналізувала. Міркувала, що виходжу безпосередньо, і сил у мене стільки богатирських обійти всіх, але переді мною четвірка, і я не можу рушити ні вправо, ні вліво. Так хотілося просто витягти ноги і порозштовхувати всіх. Було дуже прикро. Я розуміла, що потрібно було раніше пройти вперед. І після Ігор так себе цим придушила, мовляв, така погана, що не зрозуміла, що у мене почалася сильна депресія, і я не хотіла повертатися в спорт. А тут ще визнали мій виступ незадовільним... Депресія тривала місяця два, і не знаю, як я впоралася.
- Восени було видно, що у вас багато сил після Ріо – перемоги на Європі, на Кубку світу.
- Це все емоції, хотілося їх вихолостити. Але після заїздів настільки порожня, що думала, чим їхатиму далі. Не знаю, як виходило вигравати, напевно, сам Бог давав мені ці призи. Перемігши на чемпіонаті Європи, я показала, що гідна перших місць. Стосовно подіумів Кубка світу, тренер відразу сказав: без медалей я тебе там не бачу. І довелося витягати себе через "не можу", через складні тренування, сльози. Я дуже хотіла порадувати дочку і показати, що її мама найсильніша. Моя мрія – "золото" Олімпіади. І, думаю, що своїм бажанням цього доб'юся.
- Ваша коронка – кейрін...
- Коронним у мене завжди був спринт, а кейрін страшенно не любила і не розуміла, як його їхати. Повернувшись після пологів, я їздила тільки спринт, але у мене не виходило. Приїхали на перший Кубок світу 2015-го, і тренер сказав: їдеш кейрін. Хоча у мене до нього не було допуску. Він відкрив рейтинг і подивився, що не приїхала бельгійка, а я за нею. Її прибрали, мене поставили. З першого разу я проїхала цю дистанцію і сама не зрозуміла, як.
- Коли сіли на велосипед?
- Мені було 11 років. Ми з батьками жили в глушині, але пощастило, що в цьому селі жила мій перший тренер – Бакланова Надія Анатоліївна. Родина була бідна, іншого зручного взуття у мене не було. І для першої своєї поїздки я взяла мамині туфлі з каблуками. Мені чомусь в них було зручно. Підбори не зламала, але весь перед позбивала і від мами сильно отримала.
- У подальшій кар'єрі траплялися курйозні історії?
- Переважно у нас великогабаритний багаж і, коли далеко летиш – США, Південна Америка, Китай, велосипеди можуть загубитися, затриматися або не влізти до літака. Буває, забираєш багаж, а велосипедів немає. Якось чекали їх дня два. У поляків був інцидент, коли "Люфтганза" втратила їх велосипеди. Щоправда, все компенсувала, виплативши 40-45 000 євро за велосипед. Але дівчатка тоді виїжджали хто на чому.
- Часто міняєте велосипед?
- Чим новіший він, тим краще. Моєму пішов третій рік, і його пора міняти. За кордоном їх змінюють кожен сезон, а у нас немає можливості щороку платити по 5000-7000 євро тільки за рами, а ще плюс кермо, педалі, обладнання. Дорого. І у нас велосипеди, виходить, розкочуються і вже втомлюються (сміється).
- Раніше ви жили в Луганську. Але після початку АТО переїхали до Львова.
- Нічого не загадувала. Я просто знала, що тренуватимуся у Львові, адже тільки там у нас є трек і можна готуватися. Зараз не знаємо, що далі робити. Свого житла у Львові у нас немає, воно тільки в Луганську, а там жити не хочемо. Якби Луганська область надала хоч якесь житло, в тому ж Сіверськодонецьку. Хочеться жити в Україні. Не завжди в готелі, як зараз.
- А як ви готуєте?
- Там є ресторан. Спочатку два роки ми харчувалися там за свої гроші. На мене виплачувалися 110 або 180 гривні добових, а за чоловіка і за дитину я доплачували зі своїх коштів. За проживання те ж саме – платили тільки за мене. Спасибі директору "Валентини", що він нас пустив, і коли не було грошей платити за житло, пішов назустріч. Діані зараз 2,8, і виросла вона в готелі. Але хочеться своє житло: повертатися додому, а не думати, до якого номеру тебе поселять. Добре хоч нам дають номер побільше, щоб малій було де розгулятися. Проте хочеться свого затишку, щоб знати: це – твоя тумбочка. Але мені здається, що це вже нереально.
- За п'яте місце на Олімпіаді ви щось отримали?
- Дали 35 000 гривень. Але це трохи більше тисячі євро. Мені ось заплатили 30 000 гривень призових за Кубок світу, і я віддала їх за нові велотуфлі, тому що вони були мені потрібні.
- Чоловік у вас зі світу спорту?
- Так, колишній спортсмен, стрибун у висоту. Але не займався далі через астму. Зараз він загорівся велоспортом. Тренер навіть погодився ввести в підготовку дві вправи, які придумав мій Саша.
- Велотрек – "брудний" вигляд?
- Раніше штовхатися було дозволено, а зараз – ні. Хоча на Кубку світу перед Ріо в першому заїзді їхала я, дівчинка з Росії і ще 4 особи. У нас є коридор, і якщо ти виходиш з нього, то будь-хто може туди зайти. Росіянка виходить з коридору, я пірнаю туди, а вона, побачивши, що я їду знизу, розставляє лікті і спеціально на мене як би падає, щоб я звалилася. Але недарма я займаюся штангою і тримаю міцно кермо. Вона вперлася в мене і як м'ячик відлетіла. Її тренери почали скаржитися, що я порушую правила. Але судді зняли її, а росіяни вибачилися.
- Ви вже весь світ об'їздили?
- Якраз в Японії не була. Поїду туди на Олімпіаду-2020.