За 15 років у збірній Нікішин зібрав комплект нагород ЧС. фото AFP
Новоспечений чемпіон світу у фехтуванні на шпагах Богдан Нікішин – про провокації з боку темної конячки Куби, підтримці російської публіки, дачної скарбниці і про відкладене святкування першого в історії "золота".
- Богдане, було передчуття, що цей турнір – особливий?
- Він не міг бути рядовим вже тому, що ліцензійний до Ігор в Ріо-2016 і давав подвійні очки в рейтинг. Тому всі сильно нервували. Але ми знайшли в собі сили і перемогли. Завоювавши "золото" в команді, ми багато в чому вирішили проблему потрапляння на Олімпіаду. Тепер можемо спокійно готуватися до Ігор, а не мотатися по всіх етапах Кубка світу. Звичайно, відбір завершиться в березні, і тоді вже точно стане відомо, їдемо ми в Ріо, але, всі розуміють, що сьогодні ми – претенденти №1 на ліцензію.
- Організацією турніру задоволені, не заважала річна задуха?
- Якраз у ці дні, коли ми фехтували, температура в Москві була низька, і змагатися було комфортно. У нас була хороша підтримка. Росіяни вболівали проти нас тільки в поєдинку зі своїми, а коли ми фехтували проти Кореї – підтримували. Приходили повболівати і українці, і наші старі знайомі. Всі були дуже доброзичливими. Єдине, росіянам не сподобалося, що ми обіграли їх команду (сміється).
- За рахунком найбільш непростий поєдинок був якраз в 1/4-й з Росією – ви вирвали перемогу вже в додаткову хвилину – 34:33.
- Кожен суперник складний по-своєму. В 1/16 фіналу фехтували з Кубою, яка їздить тільки на чемпіонати світу і є темною конячкою – її практично ніхто не знає. Але торік я зустрічався з кубинцем, і бій складався важко. Я попереджав про це хлопців, і перед виходом на доріжку всі переживали. Але в підсумку для нас це була найпростіша зустріч (45:33). У решти все вирішував останній бій. З Росією було складно, тому що ми поступалися по ходу протистояння, і весь час доводилося їх діставати.
- У фіналі ви потрапили на корейців, які на ЧС-2014 перейшли вам дорогу і в особистій першості, і в команді. Як налаштовувалися і чи відчули смак помсти?
- Настроював хлопців з тієї позиції, що у фіналі "світу" ми вже були і знаємо, що таке "срібло", а от "золото" так і не взяли. Тому збиралися йти до кінця, пам'ятаючи, що між першим і другим місцями великий розрив в ліцензійних очках. До речі, це перше світове "золото" в чоловічій шпазі в історії України. Завдання помститися корейцям не ставили. Хоча зараз є відчуття задоволеності – ми показали все, на що здатні. Так, підсумкова різниця у фіналі вийшла великою – 10 уколів, але це сталося лише в останньому, дев'ятому бою, і довгий час йшла рівна позиційна і тактична боротьба.
- Святкували?
- У Москві не вийшло. Думаю, ми ще зберемося і відзначимо. Треба ж радіти тому, що ти маєш! Харків'яни Діма Карюченко і Максим Хворост зібрали речі і відразу поїхали додому на поїзді, їм так зручніше добиратися. А ми з Анатолієм Гереєм летіли на літаку, і вдвох вже не було сил святкувати – поговорили, повечеряли і лягли спати.
- Чим нагороджували в Москві?
- Дали медалі та кубок – ми залишили його тренеру Володимиру Станкевича. На команду вручили грошовий сертифікат – $40 000, а спонсор подарував годинник.
- Тепер у вас повний комплект нагород ЧС. Нещодавно ви говорили, що найдорожча перша – "бронза" 2006 року. Це "золото" її перекрило?
- Напевно, так. А та "бронза" стала історією. Зберігаю її у себе на дачі, там у мене є кімната для нагород і грамот. Але влазять вони туди вже насилу, треба розширюватися (сміється).
- Ви "фінішер" команди і частенько виривали для неї перемогу в останній момент. Розчаровані суперники навіть відправляли вас на пенсію...
- Так, у 2013-му після чемпіонату світу в Будапешті до мене підійшов тренер Франції, яку ми обіграли в півфіналі, і жартома запитав, чи не збираюся я закінчувати. Цього разу французи виявилися п'ятими, засмутилися, і їм було вже не до жартів.
- В особистих турнірах на ЧС вам весь час чогось не вистачає. У Москві програли в 1/8 одним уколом майбутньому чемпіону Угорщини Імре Гезе. Чому вам так не щастить?
- Гарне питання. Я сам дуже засмучений через цей бій, досі ніяк не можу прийти в себе. Адже я вів буквально за пару секунд до кінця поєдинку. Помилився тактично. Що тут поробиш – спорт непередбачуваний, але, сподіваюся, буде ще й на моїй вулиці свято.
- Повністю відновилися після травми спини, яку отримали рік тому в Казані?
- Я дуже довго одужував і встиг буквально до чемпіонату світу. На Європі спина ще турбувала. Плюс до всього травмував ногу, через що довелося пропустити фактично весь сезон. Лікарі мене ще подивляться, зроблять укол і необхідні процедури. Сподіваюся, в новому сезоні буду фехтувати на повну силу.
- У збірній ви 15 років. Звідки береться мотивація?
- Сьогодні для мене мотивація – це Ріо-де-Жанейро. Не можу зупинитися, бо на носі Олімпіада, до якої прагне будь-який спортсмен. Тим більше після цього "золота" настрій чудовий, хочеться ще більше тренуватися.
- Можете порівняти емоції свого першого і останнього ЧС?
- На першому чемпіонаті було більше страху, ніж фехтування. Через це проходить кожен. Зараз перед турніром я знаю, що на мене чекає. Я впевнений у собі.
- Чи стикалися з неспортивною поведінкою?
- Ось у Москві кубинець намагався нас провокувати – підбігав до нас, демонстрував дивні жести, очікуючи від нас реакції. А ми як відреагували? Вийшли і обіграли їх.
- За кордоном після турнірів до вас часто підходять вболівальники, колишні українці. Що говорять?
- Питають, що і як в Україні. Пропонують провести екскурсії, радять, де ми можемо добре поїсти.