Тайсон. Фото ФК "Шахтар"
Півзахисник "Шахтаря" став гостем програми "Моя гра". У бесіді з ведучою він розповів багато цікавого про себе і своє життя в "Шахтарі".
Про мовний бар'єр
- Всьому виною лінь. Якщо чесно, мені не хочеться вчити щось нове. Але, якщо ви зважитеся навчити мене російській мові (звертається до ведучої), я буду тільки радий!
Про своє прізвисько
- Олександр Кучер на тренуваннях мене почав називати "Боря". Потім це все підхопили, і ось тепер партнери мене так називають.
Про своє ім'я
- У моєї матері одинадцять дітей, тобто у мене десять рідних братів і сестер. Мама дуже любила Майка Тайсона, дивилася постійно його поєдинки і вирішила назвати мене на честь великого боксера, щоб її син теж став переможцем за життя.
Про важке дитинство
- Труднощі були величезні. Моя мати розлучилася з батьком, коли я був ще зовсім маленьким. Ми голодували, нічого було їсти. Коли згадую про це, навертаються сльози. Деякі речі я не те щоб хочу забути, але не хочу згадувати. Важко, коли ти проводиш весь день на вулиці, приходиш додому, а в тебе немає електрики, а іноді навіть шматочка хліба. Були випадки, коли доводилося йти з дому, йти кудись до друзів, щоб елементарно поїсти. Моя мати працювала не покладаючи рук, щоб нас прогодувати. Але часом цього, звичайно, не вистачало.
Про батьківщину
- У футбол грає не вся Бразилія, але більшість людей! Багато – бо не вчилися, не хотіли вчитися. Тому грають.
Щодо заробітку у футболі
- Я пам'ятаю момент, коли отримав свою першу зарплату в "Інтернасьональ". Мені навіть не вірилося, що така купа грошей – моя! Що я її заробив! Взяв гроші і приніс своїй матері.
Про утримання рідних і близьких
- Свою сім'ю я не кину нізащо. Годувальник я? У нашій родині є мати. А я, можна сказати, як батько. Тому що дійсно багато їм допомагаю. Мої рідні теж працюють. Один з братів – в охороні, сестра – в супермаркеті. Вони теж зайняті своєю справою.
Про переїзд з Бразилії в Україну
- Якщо чесно, в Україну спочатку я взагалі не хотів їхати! Коли почалися переговори з "Металістом", який хотів мене купити, я сказав своєму агенту: "Не хочу. Я не поїду! Мені страшно. Я боюся літати на літаку, не знаю мови, там жахливий холод, мінус 20 градусів!" Для мене це був жах. Але я зважився – і не помилився. Сьогодні мені тут дуже подобається. Люди дуже добре до мене ставляться. Я люблю цю країну. Перебуваю тут вже п'ять років і, якщо мені доведеться пробути ще п'ять, із задоволенням залишуся.
Про холод
- Коли температура опускається нижче нуля, мені вже дуже важко. Хочеться закрити вікна і двері, залишитися вдома і нікуди не виходити. Хоча ми тренуємося, граємо. Ноги, пальці відморожені – це жахливо!
Про відпочинок і розваги
- Дуже люблю бразильські серіали. Приїжджаю з тренування втомлений. Потрібно розслабитися. Включаю і дивлюся! Подивлюсь гол, потім серіальчик. Ще раз гол, поп'ю ще улюблений чай мате – і далі серіал.
Про ситуацію в країні
- Було страшно. Але клуб довів нам, що ми в повній безпеці. Так що моя голова забита лише тим, що я хочу бути в Україні. Думки тільки про одне: щоб війна скоріше закінчилася. Щоб діти посміхалися, щоб сім'ї були разом і все було добре.
Про українське громадянство
- Якщо буде можливість поміняти паспорт на український, завжди готовий це зробити. Я п'ять років уже в цій країні і, якщо знадоблюсь збірної, піду оформляти громадянство, не роздумуючи. Навіть вивчив гімн, правда поки тільки частину. Багато разів його чув, та й хлопці в команді співали. Люблю підспівувати, коли музика грає.